Пам'ятаємо! «Воюватиму за Україну до переможного кінця…», – ці слова Володимира Шевчука звучали, як військовий наказ, а почуття патріотизму – глибоке внутрішнє переконання, вершина його думок, вчинків на протязі всього життя. Саме тому Володимир добровільно йде захищати Україну. З вересня по листопад 2014 року бойовий гарт отримував у добровольчому батальйоні «Донбас».

У листопаді 2014 р. частина бійців батальйону підписують контракт на службу в ЗС України. Серед них наш земляк Шевчук Володимир. На основі добровольців у 93-й окремій механізованій бригаді формується окрема 6 штурмова рота. За період служби Володимир воював на багатьох важливих ділянках фронту на Донеччині. Географія населених пунктів, де прийшлось виконувати бойові завдання, широка. Це Очеретяне, Водяне, Тоненьке, Піски, Опитне, Донецький аеропорт,Карлівка,тримали позиції від Авдіївки до Мар'їнки… Був навідником-оператором БМП-2, проходив службу у складі диверсійно-розвідувальної групи.

Під час відпустки у серпні 2016 року Володимир Віталійович зустрівся із працівниками музею М.Островського, розповів про фронтове життя. Кожний період служби залишив свій слід у пам’яті, наповнений спогадами, які неможливо забути. Його вражала сміливість і відвага наших бійців, було соромно за тих, хто п’є і показав себе боягузом, боляче згадував втрати побратимів, не давали спокою прорахунки командування, незрозуміле часто вороже ставлення місцевого населення до наших бійців.

«Ми були на волосині від смерті, чудом врятувались…», – так згадував Володимир Шевчук бій 17 січня 2015 р. у Донецькому аеропорту. Боєць накреслив для музею схему бою, ми спробували зрозуміти, але це важко, страшно, неможливо до кінця осягнути.

У той день 6 роті було дано завдання взяти монастир, який був на території Донецького аеропорту. У ньому засіла група бойовиків, яка гатила по наших захисниках аеропорту. У бій йшли 8 БМП-2, розділені на дві групи по 4 машини. Друга група попала під мінометний обстріл, зупинилась.

Перша група, в якій був Шевчук, намагалася прорватись до монастиря, та шлях перегородив високий 1,5 м. вал, за ним – рів шириною до 4 м. Ворожа зенітка не припиняла вогонь. Із наших 4-х машин стріляли лише дві, решта вийшли з ладу. Боєкомплект БМП-2: 340 осколочно-фугасних снарядів, 160 бронебійних, дві тис. патронів до кулемета. У тому бою вони відстріляли майже весь боєкомплект. Передати динаміку бою неможливо словами. 6 годин бою, 6 годин страшного свисту, вибухів, здавалось стріляло все, життя зупинилось. У цьому пекельному бою від роти практично нічого не залишилось. Із 85 бійців вийшло 25, 2 загинуло, решта були поранені, покалічені, поранення отримав командир роти, та продовжував прикривати відхід роти. Поранених вивозили на БМП, рятувався, хто як міг: йшли пішки, повзли,частина відступила до метеовишки. Операція не була продумана до кінця, завдання виконати не вдалося. Вони не отримали нагород, та мужність, відвага бійців у цьому бою не забута, визнана народом. Вони – народні герої.


У ті січневі морозні дні 2015 р. екіпаж БМП-2 Володимира Шевчука виконував ряд складних, відповідальних завдань. Вони йшли на злітну полосу у розвідку боєм, обстрілювали 3 поверх нового терміналу ( наші в той час тримали 1-й та 2-й поверхи). «Виконували свою роботу на війні,»– так коротко аналізував ті події Володимир. Він був дуже скромною людиною, бійцем високої честі, обов'язку. Саме таких бійців було відібрано в окрему роту розвідки 93-ї бригади. Вони виконували відповідальні завдання на Луганщині.

У військовому житті позивний Володимира – «Різець», тому що в мирному житті різьба по дереву була улюбленою справою. Його майстерну роботу можна побачити в храмах та церквах міста та району – іконостаси в Михайлівському соборі Шепетівки, у церкві села Лозичне, у храмі святого Миколая Чудотворця.

«В моєму серці Україна» – слова Володимира звучали щиро, без пафосу.

У серпні 2016 року Володимир Шевчук віддав за Україну найдорожче – своє життя.

В краєзнавчому відділі музею М. Островського зберігаються спогади його друзів, які приїхали провести героя в останню дорогу. Нехай вони нагадають усім про цю незламну духом Людину з великої літери. Вашій увазі пропонуємо кілька спогадів побратимів.

Вадим Скрипник («Одеса»): 
– Володю Шевчука звик називати «Різець». Він був обізнаний та начитаний, таких мало. Завжди усміхнений, привітний, чуйний, доброзичливий, а у бою з ворогами – холоднокровний та сміливий. «Різець» проявляв себе цілеспрямованим бійцем, прагнув перемоги. Одним словом, справжній патріот, таким він назавжди залишився у моєму серці. Український прапор із золотими літерами «Перунів полк» пройшов разом з Володею низку жорстких боїв за визволення неньки-України.

Земляк із м. Городка (не вказав свого імені):
– Жартівник, переконливий та надійний побратим. Такий він, Вовка-«Різець», таким я побачив його вперше, у 2014 році на вул. Терешковій, у м. Дніпропетровську. Потім була 93-тя окрема механізована бригада. Ми разом перебували в екіпажах БМП-2 нашої 6-ої штурмової роти.

Пам’ятаю, волонтери передали танкові комбінезони німецького виробництва. Для нас це була велика радість. Ми й на фоні «Перунового полку» сфотографувалися у них.


У зоні антитерористичної операції на Сході України на постійних бойових виїздах він проявляв себе рішучим та самовідданим.
Важко змиритися з втратою. Ти завжди у наших серцях, Брате.

Сергій Сердюк («Фелікс»):
– «Різець» був доброю людиною, не відмовляв у допомозі нікому. Ми втратили хорошого бійця, який мав золоті руки. Його техніка була найкращою у нашій роті, постійно знаходилася у бойовому стані. На ній міг бути ким завгодно – водієм-механіком, навідником, командиром машини.

Володимир Бескоровайний («Ілліч»):
– «Різець» ніколи не розгублювався у екстремальних ситуаціях. Добре пам’ятаю, як у перші дні війни для 6-ої штурмової роти в аеропорту Володя планував, як краще організувати обстріл захопленої окупантами частини території. Так і заслужив авторитет серед своїх товаришів.

Семен Лайтер, старший солдат, механік-водій 93 ОМБ 3-ої роти:
– Під час штурму монастиря у с. Жабяче, яке знаходиться у 50-ти метрах від нового терміналу ДАПу (Донецький аеропорт), наше БМП-2 стояло перше в шерензі. Ми зайняли оборону, прикривали колону зліва. Після кількох годин бою у нашій машині заклинила гармата. Володя був командиром сусідньої машини. А доти сепаратисти випустили у нашу техніку чотири постріли з РПГ. Володя без вагань прийняв рішення, виїхав з ряду і прикрив нашу техніку, доки ми її лагодили.

Після шести годин тяжкого бою змінили позиції, втративши двох чоловік із нашої роти. Рішення Володі врятувало людські життя.

Віталій Григорьєв («Дідько»):
– Дуже часто наш герой розповідав про свою сім’ю. Завжди запрошував до себе у гості, коли від’їжджав у відпустку. З гордістю розповідав про успіхи сина Віктора. Щасливим був і від того, що має красуню-донечку Дарину. Все, що Вовка робив, було заради їхнього блага та щастя. «Різець» був надійним бойовим другом, прекрасним співбесідником, чудовим сином для своїх батьків і залишається прикладом для наслідування. Без сумніву, ми втратили кращого із синів нашої Батьківщини.

Побратими Шевчука Володимира Віталійовича вважають, що він достойний високого звання Народного Героя України. Так вони висловлювались на на годині пам'яті, приуроченій річниці загибелі Шевчука В.В., яка відбулась в експозиції « Борці за Україну» краєзнавчого музею. На цьому ж заході працівник Шепетівського військкомату урочисто вручив мамі Володимира Віталійовича нагороду сина – орден « За мужністьIII ступеня». Іменем Шевчука В.В. названа одна з вулиць Шепетівки.

Він вічно житиме в наших серцях.

Юхимович Л.Д. Музей Пропаганди